Маріо Роатта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маріо Роатта
італ. Mario Roatta
ПрізвиськоЧорний звір
Народження2 лютого 1887(1887-02-02)[1][2][3]
Модена, Емілія-Романья, Королівство Італія
Смерть7 січня 1968(1968-01-07)[1][2][3] (80 років)
Рим, Італія
Країна Італія
 Королівство Італія
Рід військсухопутні війська
Роки служби1906—1945
Званнягенерал
КомандуванняCorpo Truppe Volontaried
Війни / битвиПерша світова війна
Громадянська війна в Іспанії
Друга світова війна
Нагороди
Великий офіцер ордена Корони Італії
Великий офіцер ордена Корони Італії
Командор ордена Корони Італії
Командор ордена Корони Італії
Офіцер Колоніального ордена Зірки Італії
Офіцер Колоніального ордена Зірки Італії
CMNS: Маріо Роатта у Вікісховищі

Маріо Роатта (італ. Mario Roatta; 2 лютого 1887, Модена — 7 січня 1968, Рим) — італійський генерал часів Першої та Другої світових війн, один з ініціаторів військових злочинів італійських військ у Югославії проти словенців[4][5], глава розвідувальної служби фашистської Італії[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

14 вересня 1906 року закінчив Військову академію Модени та отримав звання молодшого лейтенанта піхоти. У званні штаб-офіцера брав участь у Першій світовій війні, після війни був італійським військовим аташе у Варшаві, Гельсінкі, Ризі та Таллінні, командував 84-м піхотним полком «Венеція», з 1934 по 1936 роки очолював Фашистську розвідувальну службу. У роки Громадянської війни в Іспанії командував на боці фалангістів Італійським експедиційним корпусом у грудні 1936 року, на початку 1937 року брав участь у переможній Малагській операції, однак у Гвадалахарській операції зазнав невдачі і був відсторонений від командування (продовжив командування дивізією «Флегодина».

З ініціативи Паоло Аньої Роатта увійшов до Організації виявлення та придушення антифашизму. Незважаючи на те, що він не був формальним главою організації, він був причетний до багатьох злочинів: так, вважається, що від його рук 11 червня 1937 року загинули у французькому Баньоль-де-л'Орн брати Карло і Нелло Росселлі, хоча офіційно в цьому звинувачували особисто П'єтро Бадольо та Беніто Муссоліні. У 1939 році Роатта протягом декількох місяців працював італійським військовим аташе в Берліні, а потім став заступником начальника генерального штабу сухопутних військ. 27 грудня 1939 року направив відкритий лист Бадольо та Муссоліні з висловленням невдоволення технічним оснащенням армії. У березні 1941 року Роатта, підкоряючись маршалу Родольфо Граціані, ввів італійські війська до Югославії. З січня 1942 року, вже під командуванням Вітторіо Амброзіо він командував 2-ю італійською армією у Словенії та Хорватії.

Роатта командував італійськими військами (переважно 6-ю армією) у низці операцій, у тому числі в битві на Неретві; також йому доручили оборону Риму в 1943 році, проте Роатта втік від німців і не був спійманий навіть у своїй штаб-квартирі в Монтеротондо (він зник у Бріндізі)[7]. 26 липня 1943 року його команда влаштувала бійню, стративши відразу 100 антифашистів. Тільки навесні 1945 року його заарештували і засудили за вбивство братів Росселлі[8], засудивши до довічного позбавлення волі[9]. Однак ще до затвердження вироку, Роатта втік за допомогою своїх спільників до Іспанії. 1948 року вирок скасували, але Роатта і не подумав повертатися на батьківщину. Вимоги Югославії екстрадувати військового злочинця з Іспанії відхилив Франсіско Франко, а Великобританія сприяла виправданню всіх діячів режиму Муссоліні задля придушення комуністичного руху в Італії[5].

Роатта повернувся на батьківщину незадовго до смерті. Вже потім після його смерті розгорнулися дискусії з приводу його особистості: історик Алессандра Керсеван та журналіст Рорі Керролл звинуватили італійців у «історичній амнезії»[10] і спробам переписування історії, оскільки ті нібито виправдовували жорстокість Роатти та арешт двох військових кінооператорів, що зафіксували Грецію[4].

Воєнні злочини

[ред. | ред. код]

Роатта став одним із організаторів геноциду словенців у Другій світовій, виконуючи приписи Муссоліні щодо знищення «500 тисяч словенських та хорватських варварів для життя 50 тисяч італійців»[11][12]. Мрії Муссоліні про розширення кордонів Італії до Динарських Альп, гори Сніжник (Невозо) та перевалу Бреннер здійснювалися за рахунок життів безневинних цивільних. Роатта особисто підписав «Циркуляр 3C», який фактично дозволяв італійським солдатам вчиняти будь-які дії (навіть протиправні) проти цивільного населення окупованої Словенії[13][14]. За допомогою німецької поліції італійці розпочали етнічні чистки на всій окупованій території[15]: страти, захоплення в заручники, масові вбивства, посилання на концтабори Раб і Гонарс, спалювання сіл стали повсякденною справою. Накази наказувалося виконувати повністю і не виявляючи до когось милосердя[16], щоб нові території були заселені італійськими колоністами[17]. За свідченнями листів італійських солдатів, винищувалися цілі сім'ї: когось забивали до смерті, а когось навіть розстрілювали[18]. За свідченнями істориків Джеймса Уолстона[19] і Карло Спартако Каподжеко[20], італійці у своїй жорстокості до словенців у концтаборі Раб перевершили навіть німців до євреїв у Бухенвальді: щороку в Бухенвальді вмирало до 15 % в'язнів, а в концтаборі на 3 %. За свідченням єпископа острова Велья (нині Крк) Йоже Сребнича, який доповідав Папі Римському Пію XII, кількість громадянських жертв склала як мінімум 3500 осіб[20]. Жертвами свавілля з боку підлеглих Роатти стали і хорвати в ряді регіонів: Далмації, Ліке, Кордуні та Горські-Котарі[21].

При цьому Роатта свідомо саботував наказ про видачу єврейських біженців німцям у 1942[22][23]. 17 листопада 1942 року після зустрічі з Роаттою Муссоліні скасував рішення про видачу. Всі єврейські біженці були інтерновані в загальний табір і залишалися під охороною італійської армії та були врятовані від знищення[24].

Присвоєні військові звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Кавалер Савойського військового ордена (16 червня 1939)
  • Великий офіцер ордена Корони Італії (16 вересня 1936)
  • Командор ордена Святих Маврикія та Лазаря (15 січня 1940)
  • Командор ордена Корони Італії (21 січня 1935)
  • Кавалер-офіцер ордена Святих Маврикія та Лазаря (14 січня 1938)
  • Офіцер Колоніального ордена Зірки Італії (16 липня 1936)
  • Орден Трьох зірок III ступеня (15 грудня 1930)
  • Військова медаль (Іспанія) (1939)
  • Залізний хрест (січень 1942)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Munzinger Personen
  4. ↑ а б Italy's bloody secret (Archived by WebCite®), written by Rory Carroll, Education, The Guardian, June 2001
  5. ↑ а б Effie Pedaliu (2004) Britain and the 'Hand-over' of Italian War Criminals to Yugoslavia, 1945-48. Journal of Contemporary History. Vol. 39, No. 4, Special Issue: Collective Memory, pp. 503—529 (JStor.org preview)
  6. ↑ Heiber, Helmut, and Glantz, David M. Hitler and His Generals: Military Conferences 1942-1945. — New York : Enigma Books, 2005. — ISBN 1-929631-09-X., p. 838
  7. ↑ General der Fallschirmptruppe Hermann-Bernhard Ramcke. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 24 грудня 2013.
  8. ↑ Foreign News: Trial of Errors. Time. 12 березня 1945. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 12 травня 2010.
  9. ↑ ITALY: A Duke Departs. Time. 23 квітня 1945. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 12 травня 2010.
  10. ↑ Alessandra Kersevan (2008) Foibe — Revisionismo di stato e amnesie della repubblica. Kappavu, Udine
  11. ↑ Verginella, Marta. Antislavizmo, rassizmo di frontiera? // [1] — 2011. — ISBN 978-88-6576-106-9. Архівовано з джерела 17 лютого 2022
  12. ↑ Santarelli, Enzo. [2] — 1979. — С. 196. Архівовано з джерела 17 лютого 2022
  13. ↑ James H. Burgwyn: «General Roatta's war against the partisans in Yugoslavia: 1942», Journal of Modern Italian Studies, Volume 9, Number 3, September 2004, pp. 314—329(16), link by IngentaConnect. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 17 лютого 2022.
  14. ↑ Giuseppe Piemontese (1946): Twenty-nine months of Italian occupation of the Province of Ljubljana. On page 3. Book also quoted in: Ballinger, P. (2002), p.138
  15. ↑ Ballinger, P. (2002). History in exile: memory and identity at the borders of the Balkans. Princeton University Press. ISBN 0-691-08697-4. Архів оригіналу за 21 вересня 2015. Процитовано 17 лютого 2022.
  16. ↑ Giuseppe Piemontese (1946): Twenty-nine months of Italian occupation of the Province of Ljubljana
  17. ↑ Steinberg, Jonathan (2002) All Or Nothing: The Axis and the Holocaust, 1941—1943, Routledge, ISBN 0-415-29069-4, p.34
  18. ↑ James Walston, a historian at The American University of Rome. Quoted in Rory, Carroll. Italy's bloody secret. The Guardian. (Archived by WebCite®), The Guardian, London, UK, June 25, 2003
  19. ↑ James Walston (1997) History and Memory of the Italian Concentration Camps [Архівовано 28 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Historical Journal, 40.
  20. ↑ а б Cresciani, Gianfranco (2004) Clash of civilisations [Архівовано 6 травня 2020 у Wayback Machine.], Italian Historical Society Journal, Vol.12, No.2, p.7
  21. ↑ Priopćenje BR. 7 Državne komisije za utvrđivanje zločina okupatora i njihovih pomagača [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] (сербо-хорв.)
  22. ↑ Chip Berlet. (1992). Old Nazis, the New Right, and the Republican Party (англ.). publiceye.org. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 2 січня 2012.
  23. ↑ Nora Levin. [3] — New York : The Schocken Books, 1973. — P. 514—517. Архівовано з джерела 20 липня 2008 Архивированная копия. Архів оригіналу за 20 липня 2008. Процитовано 23 січня 2014. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unfit (довідка)
  24. ↑ Беркович Е. М. Банальность добра, или Как итальянские фашисты спасали евреев. Часть 1 // Заметки по еврейской истории : интернет-журнал. — . — Вип. 1. Архівовано з джерела 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • Burgwyn, H. James (2004). «General's Roatta War після Partisans in Yugoslavia: 1942». Journal of Modern Italian Studies 9 (3): 314—329. doi:10.1080/1354571042000254746.
  • Cohen, Philip J. (1996). Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. College Station: Texas A&M University Press. ISBN 978-0-89096-760-7 .
  • Heiber, Helmut; Glantz, David M. (2005). Hitler and His Generals: Military Conferences 1942—1945. New York: Enigma Books. ISBN 978-1-929631-09-4 .
  • Hoare, Marko Attila (2006). Genocide and Resistance in Hitler's Bosnia: The Partisans and the Chetniks. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-726380-8 .
  • Milazzo, Matteo J. (1975). The Chetnik Movement & Yugoslav Resistance. Baltimore: Johns Hopkins University Press. ISBN 978-0-8018-1589-8 .
  • Pavlowitch, Stevan K. (2007). Hitler's New Disorder: The Second World War in Yugoslavia. New York: Columbia University Press. ISBN 978-1-85065-895-5 .
  • Pedaliu, Effie GH (Жовтень 2004). «Britain and the 'Hand-over' of Italian War Criminals to Yugoslavia, 1945-48». Journal of Contemporary History 39 (4): 503—529. doi:10.1177/0022009404046752.
  • Ramet, Sabrina P. (2006). The Three Yugoslavias: State-Building and Legitimation, 1918—2005. Bloomington: Indiana University Press. ISBN 978-0-253-34656-8 .
  • Rodogno, Davide (2006). Fascism's European Empire: Italian Occupation протягом Second World War. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-84515-1 .
  • Steinberg, Jonathan (2002). All or Nothing: The Axis and the Holocaust, 1941—1943. London: Routledge. ISBN 978-0-415-29069-2 .
  • Sullivan, Brian R. (Жовтень 1995). «Fascist Italy's Military Involvement in the Spanish Civil War». The Journal of Military History 59 (4): 697—727.
  • Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, 1941—1945: The Chetniks. Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0857-9 .
  • Tomasevich, Jozo (2001). War and Revolution in Yugoslavia, 1941—1945: Occupation and Collaboration. Stanford: Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-3615-2 .
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Маріо_Роатта